В моїх очах — конфлікт, або Як в Івано-Франківську відроджують героїв.
У Івано-Франківській обласній клінічній лікарні успішно завершилася четверта міжнародна медична експедиція під назвою Face the Future (Обличчям до майбутнього).
Протягом чотирьох днів команда з 15 лікарів з США та Канади, спільно з українськими фахівцями, провела операції на обличчі, голові та шиї у 34 пацієнтів, які отримали серйозні травми. Майже всі пацієнти місії були військовими з України. З метою надання допомоги, іноземні та українські лікарі здійснили більше 80 оперативних втручань, адже в багатьох випадках над одним пацієнтом працювало декілька хірургів одночасно.
Укрінформ звернувся з питанням про рівень складності операцій, які виконувалися під час нещодавньої медичної місії, а також про самопочуття пацієнтів, які отримали лікування.
НАШІ ВИКЛИКИ - ЦЕ СКЛАДНІСТЬ ПОРАНЕНЬ
"Усі поранення пацієнтів - складні. Але найважчі випадки були ті, в яких ми спостерігали множинні травми ділянок голови. Наприклад, вибухові поранення ділянки ока, коли потрібно було повністю реконструювати очницю, щоб пацієнт зміг потім носити протез. Складних реконструктивних втручань потребували також травми носа. Наприклад, ми пересаджували хрящ з ребра пацієнта, формували з нього втрачені частини носа і закривали шкірним клаптем. Такі хірургічні втручання є дуже складними".
Про діяльність жовтневої місії Face the Future розповідає її керівник, канадський хірург Пітер Адамсон.
Він розповідає, що під час проведення операцій лікарям іноді доводилось вдаватися до використання титанових імплантів для відновлення кісткової структури обличчя, яка була втрачені внаслідок травм. Крім того, невеликі операції виконувалися для осіб, які вже брали участь у попередніх місіях. Кажуть, це допомагає пацієнтам виглядати ще привабливіше.
"У нас загалом є шість хірургів, і кожен спеціалізується на різних ділянках реконструктивної хірургії голови та шиї. Наприклад, хтось відновлює втрачені частини щелепи, інші - очниці, носа чи іншої частини обличчя. У важких випадках необхідна їхня злагоджена робота", - додає Пітер Адамсон.
За його словами, найкоротша операція в рамках місії тривала півтори години, а найдовша - шість годин. Щодня лікарі працювали в трьох операційних залах ОКЛ, переміщаючись з одного блоку в інший для виконання своїх завдань. Таким чином, у кожному з операційних залів щодня відбувалося 2-4 процедури.
"Основними труднощами, з якими ми стикаємося, є серйозність травм наших пацієнтів. Я прагну в цій місії зробити все від мене залежне, щоб повернути українських героїв до нормального життя", - підкреслює клінічний хірург з США Террі Тейлор.
ЗНАЙДЕННЯ ЧОЛОВІКА У СТАНІ КОМИ
"Руслана оперував хірург Террі Тейлор. Якби не цей лікар, мого чоловіка вже не було б серед живих. Остання операція тривала понад чотири години і стала другою за рахунком в Івано-Франківську в рамках міжнародної місії", - зізнається дружина військового Руслана, Тетяна.
Вона згадує, що її чоловік понад два десятиліття трудився в друкарні міста Дніпро до початку війни. З 2023 року він брав участь у бойових діях на Донеччині в складі однієї з штурмових бригад Збройних Сил України. У грудні минулого року він отримав поранення поблизу Часового Яру.
"У тому районі відбувалися інтенсивні локальні сутички. Нашим завданням було вигнати російські війська з посадки... Було чимало вибухів і пострілів," - згадує Руслан.
"Я зустріла чоловіка завдяки волонтерам, коли він вже був у лікарні. Він знаходився в комі через мінно-вибухову травму. Під язиком у нього була велика рана: вибиті зуби, роздроблена кістка. Лікарі витягали з його рота осколки снаряда. Я безмежно вдячна команді медиків у Дніпрі, які провели перші операції та стабілізували його стан. Саме вони порадили нам звернутися до лікарів в Івано-Франківську," - згадує Тетяна.
Першу операцію в Івано-Франківській ОКЛ Руслану зробили в січні. Тоді медики з'єднували уламки верхньої щелепи, поставили дві пластини. Далі Руслан потрапив на місію. Закордонні хірурги рятували йому кісткову тканину від загнивання.
"Зараз Руслан почувається значно краще. Ми чекаємо на стоматологічні процедури, після чого сподіваємося повернутися до спокійного життя," - зазначає Тетяна.
Вірно, зазначає, що чоловік не зможе повернутися до своєї колишньої професії, що створює ще один виклик для них. Після отриманого поранення у Руслана часто з'являється запаморочення, а серце стало нагадувати про себе через неприємні відчуття.
Коли хтось скаже мені, що я приваблива, я відчую справжнє щастя.
Неля Леонідова - з Донецької області. У серпні 2014 року, коли в небо піднялась російська авіація, вона потрапила під обстріл разом з двома дітьми, яких забирала з дитсадка.
"У моєму домі не було укриття, тому я щодня водила дітей до дитячого садка. Ввечері забирала свого сина та сусідську дівчинку, у якої діагноз — ДЦП. Одного п'ятничного вечора на нас почали відкривати вогонь, діти почали панікувати, і я рвонула за ними. Після першого вибуху відчула, як у вухах залунало, а тіло затремтіло. Єдине, що мені залишалось, це добігти до дітей. Я чітко пам’ятаю, як впала на них. Відчуття власного тіла зникло. Я усвідомлювала, що можу не вижити, але намагалася заспокоїти себе думкою, що діти — в безпеці," — ділиться своєю історією Неля.
Тоді жінка отримала 18 осколкових поранень і провела практично два роки в медичних установах. Спочатку вона звернулася по допомогу до окуліста, оскільки усвідомлювала, що втрачає зір. Згодом з'ясувалося, що Неля втратила одне око, а на іншому виявилась атрофія зорового нерва.
"В мене видалили 18 каменів, немає частини спини, одна нирка опущена, а товстий кишківник – втрачені. Лікарі зробили все можливе. Коли уламок затиснувся біля скроні, мені довелося видалити частину кістки, щоб врятувати життя. Тепер стало трохи легше. Але я втомилася мати таке обличчя. Це принизливо, адже люди іноді бувають жорстокими", - ділиться Неля.
Після тривалого курсу лікування вона вирішила оселитися в Харкові. На перший день масштабного військового конфлікту її житло зазнало обстрілу. Вона згадує, що протягом майже місяця разом із дітьми та сусідами шукали укриття у підвальному приміщенні.
"Місцеві нам приносили картоплю, інші продукти... Вже коли прилетіло в будинок, в ньому утворилась велика тріщина. Ми писали усім, що росіяни під дверима, боялись, що нас усіх покладуть. Коли їх колону розбили, вони ж пішли у наші домівки. Було дуже страшно", - каже Неля.
Тоді вона ухвалила рішення переміститися ще далі – до Коломиї. Згадуючи той момент, вона зізнається, що сльози радості з’явилися на її очах, коли дізналася про своє включення до міжнародної програми Face the Future.
"Лікарі місії сказали, що пришиють ніс, зріжуть спайки на скронях, око поставлять - і я буду гарною... Знаєте, коли мені скажуть, що я гарна, то я буду щасливою. Я ж 10 років ходжу з таким обличчям", - усміхається Неля.
Вона демонструє на телефоні своє зображення до операцій і мріє про те, що після завершення місії зможе безтурботно гуляти з дітьми та онукою, для яких вона живе.
"Мої діти — це мої підтримка та натхнення. Вони піклуються про мене, а я навіть не могла з'явитися в школі з таким обличчям, щоб не викликати у них сором. Ось тут у мене була спайка, а тепер є віко (показує, - ред.). Попереду ще чекають на мене медичні процедури, але я надзвичайно вдячна місії за те, що розуміє тих, хто в один момент втратив звичне життя. У мене таке відчуття, ніби я отримала новий шанс на життя," - ділиться Неля.
У МЕНЕ В ПОГЛЯДІ - ВІЙСЬКОВІ ДІЇ
Микола родом з Коломийщини. До початку війни він викладав музику, а з юних років захоплюється грою на баяні та цимбалах. У сусідньому селі виконував обов'язки дяка-регента. Пізніше здобував освіту в Львівській богословській православній академії. Він відзначає, що відчуває покликання служити Богу та людям. Тому вирішив, що коли отримає повістку на фронт, не буде ховатися. У 2022 році повістка прийшла, і він взяв академічну відпустку. Спочатку служив у тилу, але з 2023 року став кулеметником на передовій. 17 липня його було поранено на Лиманському напрямку.
"Ми отримали наказ очистити ворожі позиції і закріпитися на місці, але нам це не вдалося. Двоє наших товаришів загинули, а решта отримали поранення, серед них і я. У Лимані медики видалили осколки, а в Дніпрі мені склали щелепу. Здається, це було зроблено поспіхом, адже американським лікарям довелося переробляти їхню роботу. У Дніпрі багато військових потребують допомоги, тому там все відбувається, як на конвеєрі, можливо, через це щось і не помітили", - ділився Микола.
В Ужгороді військовому зробили операцію на руці та на одному оці, яке пробило осколком. Око вдалося врятувати, але зір поки що - 2%. Офтальмологи дають надію на краще. До Івано-Франківської ОКЛ потрапив з Коломийського військового госпіталю, куди звернувся через біль у щелепі.
"Я мав підозри, що там почалися процеси розпаду. Це було підтверджено. Лікарі місії встановили нову пластину. Все, що було мертвим, довелося видалити. Операція зайняла три години. Навесні я ще планую косметичну процедуру, під час якої візьмуть кістку з ребра," - ділиться своїми переживаннями Микола.
Він розповідає, що вдома його чекають батьки, а також – музика. Нещодавно він почав створювати власні пісні. Зізнається, що на це його підштовхнули війна та переживання.
"Війна приносить величезне горе, але тепер я впевнений, що здатен створювати пісні," - стверджує Микола.
У нього є безліч текстів пісень, але жоден з них не відкладівся в пам'яті, тому він зберігає їх у своєму телефоні. Я прошу його прочитати хоча б один, і, зрештою, Микола погоджується.
"Я не зустрічаю поглядів, адже в моїх очах – відображення бою.
Не спілкуюся з тобою, у моїх словах – суцільний конфлікт.
Мене оточує темрява, а в моїх очах палає боротьба.
У них багато болю.
В моїх устах війна гарматами гуркоче.
Я бачив стільки зла. Я вже не є собою.
Я не зустрічаю поглядів, адже в моїх очах – відображення бою.
"І тепер я не поруч із тобою, війна."
МІСІЯ МАЄ РЕЗУЛЬТАТИ І ПРОДОВЖЕННЯ
"Я досі пам'ятаю перший день масштабного вторгнення. Тоді я був удома з дітьми, переглядаючи новини, і мені було непросто пояснити малечі, чому в світі досі існує зло. Я навіть не уявляв, що матиму можливість бути в Україні та докласти зусиль для полегшення всього того болю, який пережили українці в останні часи. ... У своїй країні я не стикався з такими серйозними випадками, як ті, з якими зустрівся тут", - ділиться своїми враженнями американський офтальмолог Тайлер Пейс, який вперше приєднався до міжнародної місії.
Він каже, що захоплений сміливістю українських воїнів, а тому навіть не роздумував, коли отримав запрошення приїхати до України.
"Ця ініціатива в обласній клінічній лікарні Івано-Франківська має своє продовження, результати та досягнення," - підкреслює генеральний директор ОКЛ Остап Грищук.
Як зазначив він, ключовим моментом є те, що до хірургічних процедур залучені українські медики та експерти.
"Відбувається процес розвитку і навчання. Окрім оперативних втручань, за цю місію відбувалися конференція та навчальні блоки, які за своєю кількістю учасників є рекордними. Це близько тисячі людей, що вчились і отримували цінні знання у своїй сфері", - говорить Грищук.
"Ця місія вирізняється своєю унікальністю, адже подібні операції в Україні ще не проводились", - зазначає лікар-отоларинголог Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, кандидат медичних наук та організатор місії Face the Future в Івано-Франківську Наталія Комашко.
Щоб досягти рівня хірурга, необхідно докласти значних зусиль. Це не процес, який можна завершити за одну ніч. Українські хірурги, які спостерігали за нашою першою місією, наразі виконують частину операцій і продовжують вдосконалювати свої навички. Ми впевнені, що українські хірурги, медсестри та адміністратори знають свою справу. Тому наша мета полягає не лише у навчанні, але й у вивченні нових знань від них. Це має бути обопільна взаємодія, - зазначив керівник місії Face the Future Пітер Адамсон.
Нині він вдячний українським пацієнтам за довіру й обіцяє неодмінно повернутися до них вже у квітні. Каже, тоді в команді міжнародної медичної місії до України вперше приїдуть пластичний хірург та анестезіолог українського походження.
