"Відьми з Бучі": як жінки-волонтерки знищують російські дрони в небі над Київською областю

Як функціонує мобільна вогнева команда "Бучанські відьми"

Кожна свідома людина в цій великій війні шукає для себе можливість, як бути корисною державі, як допомогти країні вистояти, як підтримати воїнів на передовій. Особливо гостро стоять ці питання, коли у твій дім приходить ворог. Так було навесні 2022 року, коли російські війська окупували міста на Київщині. Після деокупації мешканці Бучі, Ірпеня, Бородянки та інших міст поверталися додому і бачили свої зруйновані будинки та порожні квартири, де загинули їхні сусіди. Ці потрясіння залишилися з людьми назавжди.

І саме ці почуття, спогади, а також велике бажання допомогти тим, хто воює на передовій, мотивували жінок з Бучі долучитися до Бучанського добровольчого формування територіальної оборони й на його базі створити підрозділ "Бучанські відьми".

Це об'єднання жінок, які на волонтерських засадах вночі борються з російськими дронами в небі над Київщиною. Хоча їхня діяльність триває менше шести місяців, їм вдалося збити три "шахеди", чим вони дуже пишаються, проте вважають, що цього недостатньо.

Як функціонує мобільна вогнева команда "Бучанські відьми"? Чи складно було жінкам опанувати технічні навички роботи з кулеметом? Про що вони думають, коли збивають російські дрони? Про це розповіли виданню ZMINA представниці мобільної вогневої групи в складі Бучанського добровольчого формування територіальної оборони №1, підрозділ "Бучанські відьми", Валентина Железко та Олена Белінська.

Щоночі Україну піддають атакам російські сили, які використовують безліч ракет і безпілотників. Як пройшла ваша ніч сьогодні, особливо після служби?

Валентина: - Ніч минула без сну, адже я була на чергуванні. Весь час відчувала напругу. Мали загрозу ракетних атак, і "шахеди" кружляли в повітрі, але на наші ділянки, де ми працювали, не виїжджали, оскільки не було розпорядження оперативного чергового.

Яким чином функціонує ваша мобільна група протиповітряної оборони? Які основні елементи включає ваше чергування?

Олена: - Як правило, в нашій команді є чотири учасники. Це одна мобільна група. На чергування виходять кулеметник, командир, охоронець спокою бригади та ліхтарник.

У моменти тривоги ми не реагуємо на загрозу ракетного нападу, а зосереджуємося виключно на збитті "шахедів". Оперативний черговий повідомляє про готовність, і ми вирушаємо до охоронюваного нами сектора. Після цього розгортається мобільна група, що перебуває в готовності номер один; ми готові до вогню і чекаємо на команду.

- Чи складно було опанувати технічні знання і навички, а також пройти фізичну підготовку, щоб бути в мобільній бригаді ППО?

Олена: - Всьому нас навчають. Ми всі приходимо без конкретної підготовки, а вже тут є інструктор, який нас навчає. Ми вивчаємо і технічні характеристики озброєння, і тактичну медицину. Проходимо підготовку з інструкторами. Наприклад, беремо бліндажі, ходимо, кидаємо навчальні гранати, стріляємо. Тому до цього всього звикаєш. Наше основне завдання - це пильнувати небо, дивитися, куди летять "шахеди", чи залітають вони до нашого району. Буває таке, що вони зникають з радара і лише ми можемо передати координати, азимути наступним групам, які їх уже будуть добивати.

- Тобто я правильно розумію, що сектор неба поділений на частинки й кожна мобільна група відповідає за свою. Якщо, наприклад, "шахед" пролетів ваш сектор, то ви вже передаєте ці координати іншій групі, яка поруч контролює небо?

Валентина: - Небо поділено на різні сектори. Окрім мобільно-вогневих груп, існують і інші, більш потужні системи, що забезпечують повітряну оборону. У нас немає багато часу для реагування. Якщо з'являється "шахед", а його швидкість дуже висока, то у нас є всього 30 секунд на реагування. Отже, якщо він потрапляє в наш сектор, ми зобов'язані його вразити. Якщо ж ми не встигаємо, він вже прямує до іншої групи, яка його має знищити.

Хочу зазначити, що наше навчання проходило у спеціально обладнаному навчальному центрі, де була вражаюча віртуальна кімната з різноманітним озброєнням. Ми використовували VR-окуляри, щоб відпрацьовувати збиття "шахедів", ракет, літаків і вертольотів на екрані. Під час навчання я відчувала тривогу, коли не змогла влучити у кілька цілей, але завдяки цим тренуванням я стала впевненіше почуватися під час справжнього чергування. Атмосфера на заняттях була напруженою, адже програма генерувала безліч "шахедів", і нам потрібно було уважно контролювати зону обстрілу, щоб уникнути ураження цивільних об'єктів, таких як житлові будинки чи лінії електропередач.

Яким чином ви визначаєте потрібні координати?

Олена: - Хоча наші "Максимки" є дещо застарілим озброєнням, ми не обмежуємося тільки ним і маємо багато сучасного обладнання. Наприклад, у нас є планшети, на яких встановлені спеціалізовані програми для розрахунку відстаней і азимутів. Це дозволяє нам візуалізувати інформацію на екрані планшета та передавати її далі. Ми також можемо оцінювати ситуацію візуально та чути її акустично. Додатково, ми вміємо працювати з компасом.

Яким чином у вашій команді організовується координація, і що включає ваш звичайний робочий день?

Валентина: - Коли сповіщають про повітряну тривогу, оперативний черговий інформує нас про те, що в наш район може прилетіти "шахед", і його маршрут проходить через нас. Тоді отримуємо команду бути готовими, і вирушаємо на призначене місце. Кожна бригада має своє визначене місце розташування та вогневу карту території. Після цього ми отримуємо всі необхідні вказівки від командування. Командир нашої вогневої групи розподіляє завдання між членами команди. Наприклад, якщо я чергую вночі, моя роль полягає в управлінні прожектором — я підсвічую "шахеди", щоб їх було видно для точного вогню. Коли "шахед" виявляється акустично, командир на планшеті фіксує ціль і повідомляє, скільки часу залишилося до його прибуття. Тоді ми з ліхтарями шукаємо його в небі.

Коли "шахед" проникає в наш повітряний простір, одна з колег успішно його збиває, але лише після отримання команди від командира. Моя мета – заспокоїти та підтримати людей: у нас дійсно потужна система оборони неба.

Ви згадали, що працюєте з кулеметом "Максим". Яким чином ваша мобільна група навчалася користуватися цим кулеметом?

Олена: - Це перевірене часом озброєння, доступне за ціною та надзвичайно ефективне. Насправді, це насправді потужний і небезпечний інструмент, адже кулемет "Максим" здатний стріляти зі швидкістю 600 пострілів за хвилину. Це вражає! При забезпеченні водяного охолодження можна практично безперервно вести вогонь. Я займаюся наземною охороною, але всі ми проходимо через різні етапи і виконуємо ролі кожного члена команди. Це означає, що ми маємо бути готовими в будь-який момент замінити один одного – кулеметника, командира чи охоронця. Саме тому ми всі – одна згуртована родина.

- Ви сказали, що вчитеся правильно розраховувати всі азимути, щоб потрапити в ціль. Проте бувають випадки, коли уламки "шахеда" падають на житлову забудову. Як даєте раду з цим моментом?

Валентина: - По-перше, це завжди величезна відповідальність. Навіть якщо "шахед" не прямує до нас, сама думка про те, що він може з'явитися, викликає страх, якщо його не вдасться збити. Це дійсно серйозна відповідальність. Інша справа, коли "шахед" потрапляє в щільно заселену місцевість — тоді задіюються більш потужні системи, зенітні установки та інші комплекси, адже в цьому випадку працюють Збройні Сили України зі своїм командуванням. Хочу підкреслити, що сигнал повітряної тривоги подається саме для того, щоб люди встигли захистити себе. Ми ніколи не можемо точно знати, куди він впаде, але я впевнена, що наші оборонці та хлопці з ППО ставляться до цього дуже серйозно і роблять все можливе, щоб знищити ціль, не завдаючи шкоди населеним пунктам. Проте, якщо поруч є критична інфраструктура, "шахеди" будуть знищуватися, щоб не дістатися до цих об'єктів. Люди, які проживають поблизу таких місць, повинні це усвідомлювати і бути обережними.

- Які успіхи в збитті "шахедів" має ваша мобільна вогнева група?

Валентина: - За час існування жіночого підрозділу дівчата збили три "шахеди". Поки небагато, але ми завжди готові виконати свою роботу добре.

- Як працює ваше Бучанське добровольче формування територіальної оборони? Чим ще займаєтесь, крім збиття дронів?

Валентина: - Наша діяльність виходить за межі просто вогневих груп; ми також виконуємо функції патрульних та швидкого реагування, спільно з поліцією обстежуючи вулиці міста. Основні наші завдання полягають у забезпеченні безпеки громади, контролі за охороною критичної інфраструктури, а також у залученні до стабілізаційних заходів під час надзвичайних ситуацій. Наприклад, у разі потреби ми готові прийти на допомогу рятувальникам. Крім того, виїжджаємо на виклики поліції, коли це необхідно. Ми також слідкуємо за дотриманням комендантської години, яка триває з 24:00 до 5:00. Варто зазначити, що особи, які перебувають на вулиці після комендантської години без відповідних дозволів, можуть вважатися підозрюваними, наприклад, у підпалах автомобілів ЗСУ. Ми активно працюємо над виявленням таких осіб, а також тих, хто саботує роботу реле на залізничних станціях.

Ви та ваші колеги є волонтерами. Що це насправді означає?

Олена: - Ми підписуємо контракт добровольця, і, відповідно, ми не отримуємо зарплатню за свою роботу, а робимо це на добровільних засадах. Контракт у нас може бути розірваний в односторонньому порядку. Тобто якщо мене щось не влаштовує або якщо командування не задоволене моєю роботою, контракт може бути розірваний. У нас також є відпустки, це за домовленістю з керівництвом, і є пільги. Війна не закінчилася, завтра вона також не закінчиться. Ми маємо стояти за спинами наших хлопців, маємо їх підтримувати, надихати, маємо давати їм надію, що в нас тут у тилу є жінки, які завжди їх підтримують не тільки словом, але й бойовими діями.

Які найважчі етапи ви пережили під час своєї служби?

Олена: - Це був мій перший досвід бойового чергування, коли ми вирушали на завдання. Для мене все ще залишалося новим, я не знала, чого очікувати. Я уявляла, як це виглядає з технічної точки зору, але ніколи не бачила на власні очі, як відбуваються постріли, як світиться небо, як звучать "шахеди" і як їх збивають. Усе навколо палало, гриміло, і хоч мені було трохи страшно, адреналін не давав спокою. Я відчувала величезну гордість за те, що можу бути частиною цього.

Валентина: - У мене такий момент був, коли я все спостерігала з вікна свого будинку. Дівчатка були на зміні, але душею і серцем я також була там. Думала, як вони, чи стріляють, чи потраплять у ціль, куди полетить цей "шахед", чи зіб'ють його. І так до самого ранку не спала, поки не було відбою. Потім телефонувала дівчатам, приїхала до них, обійняла, а вони всі такі на адреналіні.

- А як рідні ставляться до вашого вибору? Чи підтримують його?

Олена: - Моя родина завжди на моєму боці. Я довго думала, як повідомити мамі, адже вона дуже чутлива і завжди переживає за все. Коли я нарешті поділилася з нею, вона була вражена, звичайно. Спочатку вона не могла знайти слів, а потім сказала, що якби була трохи молодшою, то обов'язково пішла б зі мною.

Валентина: - Моя мама теж висловила таку думку. Мої діти щасливі і дуже гордяться мною. Чоловік став більш стриманим, але все ж підтримує мене в усіх моїх починаннях. Що стосується пересічних людей, то деякі з них виявилися досить різними. Зустрічалися й ті, хто запитував: "Навіщо це тобі?", "Ти що, заради грошей це робиш?". Але я не звертаю на це уваги. Я вважаю, що в нашому часі кожен повинен мати дві професії: цивільну та військову.