Для мене театр — це наче відвідування святині, де я отримую духовне причастя через занурення в образи.

3 вересня покинув цей світ знаковий представник заньківчан, народний артист України Григорій Шумейко.

Невимовний смуток навис над великою родиною заньківчан — на 74-му році життя перестало битися серце видатного актора, народного артиста України та прославленого режисера Григорія Шумейка.

Він був народним артистом не лише за офіційними документами. Це звання він заслужив ще задовго до офіційного визнання, адже його любили львів'яни та захоплювалися гості міста Лева. Численні шанувальники театральних вистав приходили саме на Шумейка, адже сьогодні він грав Потьомкіна у "Різдвяній ночі" на заньківчанській сцені, а завтра — війта в "Украденому щасті"… Усіх його ролей годі перерахувати, адже в його творчому арсеналі їх налічувалося понад 100.

Пів століття "прожив" на заньківчанській сцені. Ще ко­лись в одному інтерв'ю, загля­даючи у минуле, Григорій Шу­мейко сказав: "Заньківчанська традиція -- це насамперед рі­вень художньої культури. Пер­ші вистави, які я подивився, приїхавши до Львова, -- це "Су­єта", "Марія Заньковецька", "Сестри Річинські", "Камінний господар". Для мене це було як побувати у храмі та отримати причастя високою культурою жесту, культурою володіння словом, культурою проживан­ня в образі. На той час доско­налішого театру в Україні не було".

Григорій Шумейко мав пристрасть до театрального мистецтва й захоплювався українськими акторами. Можливо, саме це підштовхнуло його до створення аматорського театру "Мета". У цьому театрі вперше в Україні було поставлено такі знакові вистави, як "Маруся Чурай" Ліни Костенко, "Вертеп" Валерія Шевчука, "Моє слово" за творами Василя Стефаника та "Мина Мазайло" Миколи Куліша.

Відхід у вічність народного артиста України Григорія Шумейка: